Види роботи психолога освіти

Ефективність роботи освітнього психолога визначається насамперед тим, наскільки він забезпечує основні психологічні умови, що сприяють розвиткові учнів.

Першою психологічною умовою ефективного розвитку учнів є передусім необхідність забезпечення максимальної реалізації в роботі педагогічного колективу з учнями вікових можливостей і резервів розвитку учнів не лише в аспекті врахування в педагогічній праці їхніх психологічних особливостей, а саме активного формування психіки дитини шляхом переведення існуючих резервів розвитку з потенційного в актуальний стан.

Другою психологічною умовою є розвиток їхніх індивідуальних особливостей у середині кожного вікового періоду: пізнавальних і соціальних інтересів, здібностей і схильностей, самосвідомості, спрямованості, ціннісних орієнтацій та життєвих планів.

Третя важлива складова психологічних передумов розвитку особистості дитини в умовах навчально-виховного закладу, над забезпеченням якої працює психолог, — це створення в освітній установі сприятливого психологічного клімату, який визначається передусім гуманним, розуміючим спілкуванням, продуктивною взаємодією дитини з дорослими й однолітками.

Створення зазначених передумов забезпечується різноманітними видами діяльності психолога освіти, основними з яких є такі:

1. Психологічна просвіта як найперше прилучення педагогічного колективу, учнів і їхніх батьків до психологічних знань. Таку роботу психолог реалізує через проведення факультативних занять з учнями й виступи з доповідями на зборах педагогічного колективу, через читання тематичних лекцій у рамках батьківських зборів і конференцій.

2. Психологічна профілактика, зміст якої полягає в постійній роботі психолога з метою подолання можливих негараздів у психічному й особистісному розвитку учнів. Важливого значення в цьому набуває профілактична робота, зорієнтована на запобігання розвиткові в учнів різних форм девіантної поведінки й наркотичної залежності. Серед шляхів роботи зі школярами тут особливо продуктивними є своєчасне виявляння осіб "зони ризику" й організація для них спеціальних занять із застосуванням активних методів соціально-психологічної підтримки.

3. Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв'язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей звертаються учні, викладачі та батьки. Психологічне консультування передбачає глибоке розуміння психологом суті проблеми, а також надання клієнтові конкретних рекомендацій щодо шляхів розв'язання її, прийнятних для нього.

4. Психодіагностика як поглиблене проникнення психолога за допомогою спеціального методичного інструментарію у внутрішній світ дитини або дорослого клієнта. На основі одержаних результатів психодіагностичного обстеження робиться висновок про рівень готовності дитини до дальшого успішного навчання, про педагогічний потенціал учителів і батьків, здійснюється прогнозування ходу розвитку або корекції учнів, оцінюється ефективність профілактичної чи консультативної роботи з ними.

5. Психокорекційна робота як усування відхилень у психічному (інтелектуальному й особистісному) розвитку учнів.



Основні напрями діяльності психолога освіти

На сьогодні прийнято виділяти два напрями діяльності психологічної служби в системі освіти: актуальний і перспективний.

Актуальний напрям пов'язаний з розв'язуванням злободенних питань, що виникають у процесі навчання й виховання учнів, та проблем, пов'язаних із порушеннями в їхній поведінці, спілкуванні, інтелектуальному й особистісному розвитку.

Перспективний напрям зорієнтований на розвиток індивідуальності кожного суб'єкта освітнього процесу й передусім на формування психологічної готовності дитини до продуктивного навчання, самовиховання й самореалізації у соціумі.

Ці два напрями неподільно взаємопов'язані між собою. І хоча, на перший погляд, здається, що основний зміст праці освітнього психолога зосереджено на актуальному напрямі його діяльності, саме перспективному напрямові роботи з вихованцями й учнями належить пріоритет. Так, на момент вступу в школу основне завдання психолога полягає у визначенні, а при необхідності — і у формуванні готовності дитини до шкільного навчання, виявленні її індивідуальних особливостей як основи пошуку оптимальних для такої дитини способів навчання й виховання. Кінцева мета взаємодії шкільного психолога зі школярем — сформування його психологічної готовності до життєвого самовизначення, безперервного процесу розвитку, особистісного зростання, що передбачає можливість особистісного, соціального й професійного самовизначення випускника й на момент закінчення навчального закладу, і в майбутньому. Саме за забезпечення такої можливості й несе відповідальність психологічна служба в системі освіти.



Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання виступає для психолога базовою характеристикою при побудові прогнозу успішності її навчання і психічного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Сучасна психологічна наука розуміє під цим терміном комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання у школі. Готовність передбачає позитивне ставлення до школи й до учіння (мотиваційну готовність), достатньо високий рівень довільності поведінки (вольову готовність), наявність певного запасу знань, умінь, навичок і розвитку пізнавальних здібностей (розумова готовність), а також сформованість якостей, які забезпечують встановлення продуктивних взаємин з дорослими та однолітками, входження в життя класної групи, виконання спільної діяльності. Прийнято виділяти готовність особистісну (мотиваційну, внутрішньо позиційну) й пізнавальну (інтелектуальну).

Особистісна готовність передбачає наявність у дитини внутрішньої позиції учня як психічного утворення, що складається під впливом серйознішого ставлення дорослих й інших членів соціального оточення до навчання як виду суспільної діяльності порівняно із грою. Таке ставлення забезпечує, насамперед, вищий соціальний статус учня порівняно з дошкільнятами. Важлива роль цієї позиції дитини стає особливо очевидною, коли під впливом такого бажання стати "повноправним" учнем вона починає мріяти про школу, а вступивши в неї, активно виконувати не лише цікаві й приємні для неї види активності (слухати захоплюючу розповідь учителя, носити красиву форму), а й норми й приписи шкільного життя, які вимагають від учнів довільної мобілізації й терпіння, домінування мотиву обов'язку над мотивами безпосереднього бажання.

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання проявляється насамперед у рівні розумової активності дитини. Це виявляється в її прагненні розумових навантажень через постановку запитань, потребу знайомства з новими предметами й явищами, запам'ятовування й переказ оповідань, віршів, через інтерес до оволодіння новими словами, виразами тощо. Розумова активність проявляється не лише в допитливості як інтелектуальній ініціативності дитини, її стійкому бажанні нових розумових дій, а й у наполегливості як здатності доводити почату розумову роботу до успішного завершення. Виділені показники, як правило, виявляють через спостереження за поведінкою дитини в ході взаємодії з нею.

Кiлькiсть переглядiв: 215